Капітан Дземброня - трекінг по-гуцульськи

Фестивалі (в розумінні open air) резонно проводити там, де є розвинута інфраструктура: у великих містах, (або ж в населених пунктах із дефініцією «місто-курорт») - і зовсім нерезонно, збитково і шкідливо проводити на периферії, де цієї інфраструктури немає або ж вона у зародковому стані. На периферіях доцільно проводити дні села, де 99 відсотків відвідувачів всі свої - але це не туризм. Туризм – коли з однієї території на іншу відбувається переміщення людей з коштами, що зумовлюють подальший розвиток (цієї території). Open-air, розрахований на мешканців наметових містечок – це погана історія, таяк цільова така аудиторія переважно є бідною/жадібною. Завдання йти не за рахунок збільшення кількості туристів, а їхньої якості, краще менше але дорожче, якщо мова про туризм на територіях, які, порівняно з урбанпростором, можуть презентуватися туристу хіба як «еко», а ця ека є вразливою до кількості. Перевищиш певну межу – отримаєш «негативний гудвіл», клієнту неохота пробиратися

Грає роль те, яким місто бачать люди ззовні, які аспекти його життя діджиталізуються, а що там відбувається в т.зв. реалії – ніхто цього не вигрібає. Життя, ресурси, люди  - все кочує ближче до міст. Після епохи мисливства-збиральництва (і це не екскурс в «тисячолітні глибини», у випадку Гуцульщини ці заняття актуальні по сьогодні) люди почали розселятися «селами»  - саме звідти було зручніше обробляти землю. Чоловік купив чи зайняв ґрунт, щоб не їздити туди-сюди, там і побудувався, і свояків за собою потягнув.  У наш час економічні моделі доводять, що немає ніякого економічного зиску утримувати фермерські господарства площею менше 300 га,  а всі потуги малих господарств  - втеча від реальності, а не бізнес. У науці-генетиці є ситуація, коли переможців природного відбору визначають по консервативній ознаці – хто міцніше “тримається коріння”, той і виграв. Буває і навпаки -  природний відбір відбраковує консервативне, виживають лише форми, здат

Кілька слів про українську альпіністську термінологію. Досі ніхто не докладався до створення Малого словника українських термінів у альпінізмі. А варто. Більшість слів у чи інший спосіб (дуже часто непомітно) перебралися з російської термінології та успішно прижилися в українській похідно-побутовій лексиці. Багато термінів є суперечливими, ба навіть, смішними. Кішки  -  раки Рюкзак  -  наплічник Вірьовка  -  мотузка, линва, шнурок Територія  –  терен Палатка  –  намет, шатро Палиці  -  бучки  Льодоруб  -  джиган Закріпи  -  тримай Самостраховка  -  безпека,  асекурація   Зарубісь  -  запнися Вибери  -  підтягни Крутяк  -  стрімчак Гак  -  шворінь Відятжка  -  кутас, путо,  Гірська хвороба  -  кац ,  Бохіли  -  гамаші .

Писаний Камінь безсумнівно є одним з найлегендарніших місць в Карпатах. Могила короля карпів , зустріч Довбуша з мольфарем, численні легенди про походеньки опришків, дача Януковича і ще багато-багато всього. Для чого всі ці люди ходили на Писаний Камінь? Намагаючись це зрозуміти сідаємо в 6-15 в автобус Косів-Буковель до Буковецького перевалу. До перевалу також можна добратися з Верховини. На Буковецькому перевалі стартують одразу 2 маршрути: на Ігрець (попри церкву) і на Писаний Камінь (в протилежному напрямку). 7-02, виходимо з автобуса, вдягаємо бахіли і вперед. Ідемо вгору, зліва залишається цвинтар, а далі головне не провтикати поворот вправо-вверх! Зорієнтуватися можна по горі Копілаш - нам туди. На Копілаш заходити не варто - його згвалтували цивілізацією понакладавши ЛЕПів, тому від хреста ми повертаємо вправо і траверсуємо гору. Дорогою нас супроводжують неймовірні краєвиди якими рясніє цей маршрут. За Копілашем, минаючи невелику полонинку, ми виход

Останнім часом та й не дуже останнім частина братів і сестер у фейсбуці зайнялись альпінізмом. Ходять на прекрасні високі вершини , постять чудові фото. Я також альпініст, але виключно диванний . Всі мої “сходження” у книжках і моніторі. Колись я натрапив в неті на переклад чудової статті Стівена Венейблса про експедицію 1988 року на Східній стіні Евересту. Унікальність того сходження полягала в тому , що команда тільки з чотирьох чоловік наважилась і пройшла новий технічно складний маршрут на найбільш небезпечній і віддаленій стороні найвищої гори без допомоги шерпів і кисневих балонів. Тільки один альпініст зміг піднятись на вершину. А їх спуск в Базовий табір переріс на боротьбу зі смертю . Ціна , яку взяла гора, була високою : ампутації кінчиків пальців на ногах і руках. Однак для учасників сходження стало пригодою всього життя, яку вони згадують і донині . Статтю Стівена Венейблса можна прочитати за посиланням :  https://www.risk.ru/blog/196583 Більш повна версія є в американсько