Літо в горах і поцілунки старого гуцула😍

Запрутські Ґоргани - то любов з першого погляду. Тож питання, де зустріти літо, відпадає - Ротило+Грегіт. В суботу після обіду ми у Воловій і починаємо вйо до горбів.

День 1️⃣. Десь після пів години підйому згадав, що взяв об'єктив 70-300, але забув фотоапарат - феноменальне рішення. Потім виявилося, що я забув ще кілька важливих речей, але то таке😜 На полонині Германівка, на якій "цего року літуют", розговорилися з місцевим пастухом Василем - про життя-буття-ватагування-бринзу-будз-вурду. 

Каже Василь, шо йому то "вдаєсси, але май бирше хоче в Польщу". Даємо йому снікерса, аби підсолодити кіжке життє і далі - ночуємо ми сьогодні під вершиною. Через пів годинки підйому ми на полонині Ротул, розбиваємо табір і вйо на вершину. Похмурі краєвиди доповнюють дощове літо. Одна радість - забув фотоапарат😭

Зустрілися з Mark Dub, Nazar Latyk i @Олег Пошивак - вони підписані Captain Dzembronia, а значить - це певні хлопці!

Ввечері було багаття і був концерт від Tereza Barchuk, який зупинив тільки літній дощ. Під ритм розбивання крапель об намет ми позасинали.

День 2️⃣. 5:00 - всі встали. Без нарікань - емейзінг! Біжимо на схід сонця, добре, що вершина недалеко. 

    

Схід сонця порадував - ми просто зависли на вершині, краєвиди з якої дійсно вражають.

Після Ротила в нас був бонус трек - ми збігали на Грегіт. З полонини Ротул в одну сторону десь годинка легкого ходу. 

Вершина Грегіт нічим не примітна, окрім того, що це найвища вершина Косівського району, ну і, звичайно, це якесь давнє суперсвятилище.

Повертаємося до табору, збираємо намети і спускаємося вниз - йдемо до полонини Ротундул, де живе цікавий вуйко, який має багато рогів. В хаті-музеї пана Миколи зависаємо години на три. Ми стали учасниками ріаліті шоу під назвою "гуцульська гостинність". Спочатку нас почали пригощати, потім наливати - той факт, що ніхто з нас не вживає алкоголь викликав глибоке здивування. Але кампот з кедрових шишечок був просто неймовірний🥰 

Вуйко Костенько розповів про свою унікальну колекцію всілякого раритету, про тяжке життя і дуже здивувався, що ми не будемо в нього ночувати. Не хотілося покидати полонину з чудовими краєвидами і гуцульською автентикою, але завжди треба повертатися. Навіть попри спроби залицяння до частини нашої команди. Дорогою вниз ми потрапили в епіцентр запилення смерек - стіну з суцільного туману, вдало скоротили дорогу, ледь не наступили на гадюку і помісили літнє болото. 

Це був неординарний похід, і кращого варіанту зустріти літо було годі й придумати🤩 Щастя є!