Капітан Дземброня - трекінг по-гуцульськи

Герлаховський щит є найвищою вершиною Високих Татр, які по суті є одною гірською системою з українськими Карпатами. Висота його становить 2655м над рівнем моря звичайно. Весь масив Високих Татр знаходиться в татранському національному заповіднику, в якому діють певні правила. Крім того, що в заповіднику не мож смітити та ходити поза стежками, також забороняється роставляти намети. Тому романтичну ночівлю мож влаштовувати на свій страх та ризик бути впольованими СТРАЖОМ ПРИРОДИ, це така охорона заповідника яка дивиться за порядком. Також страж може запитати вас що ви робите поза стежкою, бо ж немає втоптаної дороги на саму вершину. Якщо ви альпініст і зможете це пояснити йому тоді питань ніяких, в інших випадках доведеться згадати всі свої комунікативні здібності та надіятися що страж не попросить вас повернутися на стежку. Стражі за кілометр можуть відрізнити людей які підготовлені до сходження і туристів які гуляють поміж горами, ну і не лише стражі володіють такими здібностями. Кор

Журналіст « ВВ » відправився у «рейд» високогірними пасовищами  Студена весна зі снігами в горах, відсутність паші вкотре внесли корективи у полонинське літування. Через це на три тижні полонинники відклали високогірний сезон, відповідно, на цей термін він скорочується, бо літування споконвіку закінчувалося на Другу Богородицю, а в жовтні в полонинах ані худоба, ні люди мерзнути не будуть. Наш маршрут проліг полонинами Щівник, Ґропа і Поливний, що розташувалися у своєрідному трикутнику між Мармаросами і Чорногірським масивом, наперед знаючи, що дві останні пустують, а на Щівнику полонинська ґаздівка пульсує. Тим паче, зі слів голови Зеленської громади Володимира Феркаляка, якій територіально підпорядковується полонина, стало відомо, що на Щівнику є перша худоба – коні.  Довга дорога до Щівника  Полонина Щівник – одна з найвіддаленіших у Верховинському районі. Добратися на неї можна кількома шляхами: через хребет Руський Діл, попри гору Стіг і полонину Радул; з боку Рахівщини на Закарпа

В свій час для мене одкровенням став факт, що багато вершин в нашій частині Карпат мають неукраїнські назви . Наприклад : Магура - рум. magurä «гора, горб, височина” ; Менчул - рум. muncel «горб» ; Бребенескул - brebenoc «барвінок», Ґорґан - рум. gorgan “курган” ; Петрос - рум. pietros «кам’янистий, скелястий»; Бескид - рум. bjêska “гірська лука, пасовище” ; Кичера - рум. chicera “заросла гора”; Томнатик - рум. tomnatic «осінній» а також багато інших географічних назв явно румунського походження. При чому зустрічаються вони і на значному віддаленні від кордону з Румунією. То звідки взялися всі ці назви ? І тут я дізнався про так звану волоську пастушу колонізацію. Волохи і їх тимчасові апартаменти. Ілюстрація з лондонсткої газети за 1854р Як годиться у істориків немає одностайної думки про походження та ранню історію влахів . Частина вважає , що вони нащадки корінного романізованого населення Балкан. Коли туди понаїхали слов'яни , частина мєсних на захотіла дружити з нелегалами і

Не розумію. Я цього дійсно не розумію. Як можна виходити на прогулянку на лижах, і при погіршенні погоди не повертатись назад, а лягти на сніг і померти? Як?!?   Ці емоції накрили мене ще в листопаді, коли в ЗМІ промайнула інформація про загибель від переохолодження двох чоловік, що вийшли погуляти на скітуровських лижах в одному з курортних місць Високих Татр. Тоді й виник імпульс написати про свій досвід виживання. Але щира нелюбов до публічного епістолярію цей імпульс поховала. Коли ж в кінці грудня я прочитав повідомлення ДСНС Івано-Франківської області про смерть туриста при сходженні на карпатську гору Хом'як (НЕ Еверест, НЕ Ельбрус, а якийсь Хом'як (!) - також від переохолодження (а не від травм, лавин і карнизів), я зрозумів, що писати все ж потрібно. Частина 1. інфоприводи Відкидаючи дилетантські інтерпретації наших ЗМІ, відкриваємо першоджерело - офіційний сайт словацької гірничорятувальної служби (Horská záchranná služba) за посиланням https://www.hzs.sk/.../dvojica-