Капітан Дземброня - трекінг по-гуцульськи

Листівка М.Сеньковського.1925 рік. Інші доїздять залізничкою під Форещенку. Звідси вже дорога пішки на Заросляк і Говірлю. Ми з Ворохти йдемо пішки туди, бо маємо довіри до себе і наших ніг. Не жалуємо. Циганським табором сидимо над Прутом. Розуміємо аж тепер, чому американці так полюбили „саmping”, а цигана на одному місці не вдержиш. Зрозуміли ми, бо самі закоштували принади такого життя. А там уже приставали мої товариші коло чуркал, відтак пили ми солодке молоко в гаївці на Форещенці і закусували ковбасою. Дивним дивом шлунок те все зносив терпеливо. Недавнім потічком, що перейшов у вигідний плай, підходили ми здовж Прута до схоронища. Денеде вирубані дерева отвирають перед нами прегарні панорами на Марішевську, Гомул. Сонце цілує вершки ялиць, на які темрявою насідає вечір, минаємо „шомрів“. Стягають дерево на ватру. Мимохіть стає перед нами питання; чому влада ними так не опікується, як нашим пластом? Доходимо до схоронища. З містка над Прутом несеться спів якогось товариства. З

Літо - традиційна пора відпусток, час коли потрібно набратися сил і наснаги. А де можна найкраще зустріти літо? Відповідь очевидан. Збираємо рюкзаки і вирушаємо на Попіван. Увесь попередній тиждень лив дощ, а на в п'ятницю-суботу випадало погоднє вікно, яке не залишило нам вибору. Зустрілися ми в Верховині в 11й годині, а вже в 12й в знаменитому Шибенівському автобусі вирушили в сторону дестинешина - Дземброні. 40 хвилин йдемо до села, а звідти, від другого магазину починаємо набір висоти. Через годину ми на полонині Смотрич. Заходимо в колибу, купуємо в пастухів будз і вурду і рухаємося далі. Традиційно, заходячи в ліс за полониною, згадується епізод з Володаря перснів, коли хоббіти втікали від орків в ліс Фангорн. За лісом починається траверс, потім різкий підйом і ми опиняємося на Вухатому камені, з якого відкривається чудовий вид на Попіван. Ставимо намет на Вухатому, і без рюкзаків робимо радіальний вихід на Попіван. Дорогою спостерігаємо останні цьогорічн

Ось невеликий опис нашого походу на Піп Іван. Йшло нас троє – Я (Гот), Славко та Вій. Було весело, і цим походом я завершую своє достатньо активне літо. Ага, час в більшості вказаний точно (по моєму годиннику, а інколи +/- 5 хвилин). Ну що, поїхали. 08:45 – Вирушаємо автобусом з Косова на Верховину. З нами їде ще компанія Косовських бахурів, але вони йдуть через увесь Чорногірський. Разом веселіше. Славко пристає до якихось дівчат (потім виявилось, що одна з них однокурсниця моєї Олі. Ну що ж, світ тісний). 10:10 – Сидимо в Верховині біля Нашого краю. Ще потрібно трошки скупитись. Потім гуляємо по Верховині. Погода, краєвиди… Автобус на Дземброню тільки через 2 години. 12:00 – Вирушаємо на Дземброню. Автобус Верховина-Шибене  це взагалі окрема розмова. Потім в нас народився жарт що водій бере окрему плату за спецефекти. Ми немов шпроти, рюкзаками завалено до самої стелі. Зате весело.   12:55 – Виходимо. До Дземброні ще потрібно декілька кілометрів йти пішки.