Остання дика гора в Карпатах

Каток людської цивілізації все більше загортає природу в асфальт пластику, поліетилену, пакетиків від субліматів та інших досягнень нашої цивілізації. Куди не піди - скрізь зустрінеш компанії з портативними колонками і гучними розмовами, які радісно несуть свій несмак у маси. І залишається все менше куточків, куди можна втекти від цієї жахливої Матриці у дику Реальність. Але такі місця все ж існують…

31 грудня о 12:35 шестеро мандрівників стартували з села Явірник. Глибокий сніг прикрив всі стежки до полонини. 

Старт

Хоча про які стежки можна говорити? Стара військова дорога, яка вела до російських укріплень 1916 року вже давно заросла, туристи тут не ходять. І тут варто задати запитання - як люди, морозного 1916 року були здатні витримувати побут у високогір'ї? Та ще й з загрозою для життя!

Перша світова війна в районі гори Стайки. 1916 рік

Залишилася тільки одна дорога на полонину, але про неї відомо тільки місцевим. Тож за орієнтир нам слугували тільки маркери на Османді, які ми поставили заздалегідь, і будь які проміжки між деревами, в яких так хотілося розгледіти дорогу. Напередодні випав сніг, і блукання в лабіринтах дикого лісу було особливо виснажливим. Стрімкий схил вивів нас на полонину, а далі завдяки снігоступам ми вже практично в сутінках змогли доповзти до стаї. Стая традиційна, курна, але з бонусом - дашок від колиби дав нам змогу розставити намети і заховатися від дощу, який періодично переходив в мокрий сніг. 50 метрів від стаї є хороше джерело.

Стая на полонині Стайки

Liubov Boiko каже, що 10 років тому я продав душу горам і відтоді кожен новий рік змушений зустрічати саме там - у холоді і вічності. В полоні снігової королеви. Ви ж знаєте, що снігова королева живе в Карпатах? Цей рік не був виключенням, і акція з альтернативного відзначення нового року від Капітан Дземброня проходила по плану.

Святкування Нового року

Було все - шашлик від Шефа (Andrew Varshavskiy готує настільки круто, що йому пора водити свої гастро тури), бутіки з ікрою, святкова ілюмінація, бенгальські вогні та ідеальна по кількості і якості компанія. Нарешті я знайшов міру. З новим роком!

1.01 ми неохоче повилазили з теплих спальників у невідомість. Невідомість являла собою туман і мокрий сніг. Черевики теж були наскрізь мокрі і взувати їх було справжнім випробуванням, яке всі героїчно витримали. Адже нас чекала Гора. Як ви вже здогадалися в жодній навігаційній програмі немає стежки на цю забуту туристами вершину, тож нам довелося “відкривати” шлях. Це було страшенно виснажливо - глибокий сніг, в який ми провалювалися часом по пояс, а часом по груди, відсутність орієнтирів, постійне звіряння напрямку по навігації. 

Десь на висоті 1500 м.н.р.м. ліс перейшов в суцільну снігову стіну з майже вертикальним набором - справжня “сходинка Гілларі”. З останніх сил деремося вгору і тут стається чудо… Ліс розступається, дерева і хмари розходяться в сторони і ми опиняємося на першій вершині Гори. Перед нами увесь Всесвіт, який наповнює теплом продуті вітром і виснажені холодом тіла-оболонки. Ось вона - Вічність!

Вигляд з другої вершини Стайки на першу

В горах завжди потрібно приймати правильні рішення. Це вміння приходить з досвідом, з постійними тренуваннями свого внутрішнього компасу. Важливо не переоцінювати свої сили, адже з цього починаються більшість трагедій. Краще 10 разів повернутися, аніж один раз не повернутися.

На вершині лютує вітер, ми всі промокли, але попереду ще десь 500 метрів по глибокому снігу. Що ж робити? Частина нашої команди приймає зважене і правильне рішення розвернутися і йти вниз. Я ж вирішую ризикнути і досягнути основну вершину, висотою 1743 метри. До мене приєднуються ще 3 авантюристи. Разом ми складаємо компанію з обмерзлих бринза-черепашок в яких всередині жевріє надія. Перед нами основна і четверта по рахунку вершина. 

Друга і третя вершина Стайок

Але є перешкода - стрімкий підйом на головну цицку, яку геть закидало снігом. Провалююся по коліно, наступний крок - по пояс. Знову провалююся по пояс - сил вже немає. До вершини ще 25 метрів - прошу Любу потоптати, але вона без снігоступів і виснажується вже через 5 кроків. Це якесь пекло! Серце вистукує, неначе в мене вселився Джої Джордісон. Може здатися? За 15 метрів від вершини?! Нізащо!
О 14:07 ми вийшли на гору Стайки. Це було дуже емоційно. Навпроти нас моя улюблена гора Микулєска, але попри всі спроби Roman Inko підбити мене на ривок до неї, я не ведуся. Потрібно спуститися ще засвітла.

Бринза-черепашки на вершині гори Стайки

3 години по вже протоптаній стежці і ми біля теплих і безпечних наметів, спальників і затишку. Людина-Святослав в цей же день вирішив спуститися в Явірник і повернутися в Косів. Але на таке здатні тільки суперлюди - я ж хочу залізти в теплий і сухий спальник і віддатися сну.

Зранку 2.01 був чудовий схід сонця - жовте світло заливало безкінечну полонину. Гори подарували нам справжнє світлове шоу, а, разом з ним, і надію. Надію на те, що все може бути так як ми хочемо. Потрібно просто йти до своєї мети крізь глибокий сніг і пронизливий вітер. І потрібно мати вірних друзів, які здатні підтримати і по черзі торувати стежку.

За дві години ми спустилися в Явірник. Люди, на подвір’ї яких ми залишили машину, так і не взяли з нас грошей за це. І це вселяє надію в людство.
Не знаю, як Roman Pidkostelniy зміг по крутому льодяному схилу з’їхати вниз - напевно на таке не здатен навіть Шумахер. Але, зрештою, Шумахер ніколи не був учасником гірського ордену Капітан Дземброня.

Вйо до горбів!

Далі була дорога додому під “Дядю Піцу”, колиба в Соколівці, де бограч чомусь вже не такий смачний, тортик + концерт у Косові і повернення в Матрицю. Зрештою ми приречені повертатися. Та попри все, я знаю місце де все ще можна відчути реальність. Ту реальність, яка глибоко закладена в нас Богом та еволюцією, те прагнення дикого життя, яке сповідували наші предки. Ту маленьку кімнатку, яка ще не закатана катком цивілізації у Матрицю.

Закінчилася десята і остання акція з альтернативного відзначення Нового року від Капітан Дземброня. Все має початок і має кінець - і розуміння цього наповнює наше життя сенсом. Сподіваюся, що наші акції змогли когось надихнути на власні мандрівки. Не бійтеся бути яскравим вогником, навіть посеред темної кімнати. І пам’ятайте найголовніше - Щастя є!
Стежка на Стайки протоптана - користайтеся можливістю.